Коли роса вечірняя впаде
на зело спрагле
і флажолети снів
з-за обрію вже чути
чудес, яких нам не збагнути,
зорить нетлінне третє око...
Розверзнувся зеніт –
серпневе небо сипле зорі
на споловілі луки,
які здаються потойбічними,
у срібло місячне пірнувши,
о, диво-дивне, без кінця і краю –
я розчиняюсь в пісні
цвіркуна…я не вмираю…
©2007 Автор: Інґвар Олафсон