Ранковий словопад
Що залишилось від того, чим
ти для мене була? Видіння?..
Згустки пам’яті?.. Холод рим?..
Чи, скоріше – ота осіння
меланхолія?.. Впаде сніг.
Прийде свято. Шампанське... Інші
дами формою довгих ніг
будуть падати в сірі ніші
мого мозку і лізти в ніс
ароматом гнідої шкіри...
Осінь палить Булонський ліс
тихим плачем своєї ліри.
Осінь входить в мої думки:
наче повія – жовте плаття
з себе зірве, а я руки
не подам їй, аби багаття
почуттів не ділилось на
те що буде і те що було.
Хоч напевно моя вина
в тім, що серце твоє заснуло.