Срывался камень
И катился вниз,
Едва достигнув
Солнечной вершины.
Кляня судьбу,
Угрюмо брёл Сизиф,
Спускаясь
В аммиачные низины.
Я, как Сизиф,
Катаю камни слов.
Вот-вот достигну
Призрачной вершины,
Но грузный вес
Словесных валунов,
Срывается
В банальные низины.