Ніби часу того й не було.
Наче птахом за тобою лину,
Дме нахабний вітер мені в спину,
Сонце золоте пече чоло.
Маєш ти у серці те ж тепло,
Що його нам доля дарувала,
Ті серця коханням таврувала,
Й душі світлі медом пестило.
Тож нехай летять у височинь
Наші душі - два птахи крилаті,
Крізь хмарки пухнастії картаті,
Разом у далеку неба синь.