Перетікають з рондо в менуети...
мої фантазії – фантомів гра.
Мій сад росте, потріскує кора
від руху соку... Золота карета
закопана десь тут, під берестом розлогим.
Його коріння заплело в косу
тих статків таємницю і красу,
листів,що падають опівніч на підлогу.
І слава Богу, що їх можу прочитать...
Вони приходять „тайно, яко в ночі тать”
Я кожен раз боюсь, що цей – останній.
Тому напружено вслухаюсь в кожну мить.
У тиші серце вже не стука , а гремить
І небу сяйво місячне співа осанну...