Лагідне небо, легіт
м’яко куйовдить шовкове волосся
Осінь…
Просінь на сконі холодного ранку
В сіни заходить
На синьому ганку
білі жоржини
в букеті залишив
хтось, чиє ймення зірки промовляють...
Серце тріпоче як злякана птаха
Тіло в полоні солодкої ніги,
ніг під собою не чую –
«Коханий, ти був так близько, так близько,
Жаданий,
чом лише квіти залишив на спомин?» -
Тиша у відповідь,
Тиша та в комин
ніжний сочиться димок від пачулі