Очерет був менi за колиску
.............Сенілґа.
Погойдавшись на сонячних хвилях,
я в заплавах сховаюсь тінистих
Я повіки стулю і намисто
дивних спогадів-мрій нанижу
на нитки променисті,
пречисті твої,
краю рідний озер і лісів,
Я не с тих хто тебе забуває
за межу лиш від'їде...
Ладанку
я на шиї ношу
В ній засушене зело
Часом з ним до світанку
я розмову веду невеселу
все про те,
що далеко від пущ і боліт
ми живемо...
За тижбами літ
витончаються спогади,
видива див
тих священних дібров,
тих лугів,
де бродив,
де навчався любити
і бути коханим...
Як же іноді тяжко, погано
без ковточка води
із озерної длані
у країні чужій,
де у мене все добре...