За віконцем, на верхньому поверсі,
Світить сонце - болюче натхнення,
Я римую сльозу із законністю -
Безперечністю сьогодення...
Воєдино над вістрями, стислістю,
Біля сотень порожніх обітниць,
Сонце сліпить, розшукує митницю,
Щоб прихильність рубцями відмітить...
До моїх побивань, забаганками,
Над фантазією сонце грає
Резонансом турбот і рубанками
Душу й розум недбало єднає...
Дієздатна, задушлива відданість
Понад серцем маскує на грудях
Меланхолію - сталу замисленість...
Крила сонця мій розум дратують...