«Навіть у найбанальніших речах завжди є зерно істини». ©
(Фредерік Бегбедер. Спогади пришелепуватої молодої людини)
Умієш буть сама собою. Оригінальність - то прекрасно,
Бо навіть зорі під луною не можуть сяяти так ясно.
Посмішка, мов та веселка, почуття заграють знов!
Ти так близько й так далеко, закипає в жилах кров.
Потече вона скоріше, ніж того хотіла б ти.
Для тебе складаю вірші, для тебе мої пісні.
Кров даруєш? Та навіщо? Я б узяв, та не посмів:
Всю хотів, і навіть більше! Ти - межа всіх моїх снів.
Нагадають про розлуку повний місяць та зірки.
Цілував би твої руки, якби тільки не вони:
Мої думи, мої мрії, що у темряві живуть.
Я помру від недовіри. В чом безумства цього суть?
Я прокинусь і побачу замість мрії темний кут.
Засміюсь, або заплачу - ти вже там, і вже не тут.
Мить солодку проміняю на постійний серця біль:
Я знаходжу і втрачаю... Тільки ти мені не вір!
Всі слова мої - банальність: їм ціни давно нема.
Від брехні помре реальність, а від правди - тільки я!
14/07/2004