Донечці сказала мати:
«Доню, букви час вивчати.
Підеш восени до школи.»
«Я вже знаю! Від Миколи.
Старший брат «Абетку» дав
І про букви розказав.
А коли лягла я спати,
Стали букви розмовляти.
Ось послухай, як вони
Сперечались в моїм сні.
«Я — казала буква А, —
В алфавіті — головна!
Подивіться на слова,
Всі вони на букву А:
Авторучка, адвокат,
Анекдот, аеростат,
Академік, альпініст,
Апарат, аквалангіст,
Апельсин і аромат,
Адмірал і автомат.»
«Я теж байдики не б’ю,
Хоч і другою стою, —
Б образливо казала
Та свої слова назвала. —
Бублик, бук, бур’ян, буряк,
Буква, борщ, бузок, будяк,
Ще — будильник та буфет,
Бронза, брунька і букет.
Ні, не згодна я з тобою,
Хочу бути головною.»
«Я в абетці теж вагома
Та в словах усім відома,
Перше місце, головне
Хочу я зайняти — В.
У словах я — відкриття,
Вересень, вага, взуття,
Вітер, вишня, вікторина,
Вовк, веселка та вітрина,
Вузол, вулиця, весілля,
Вертоліт, відро, вугілля.»
«Маєш слів своїх немало, —
Тихо буква Г сказала, —
Розправляй обидва вуха
Та мої слова послухай.
Маю теж я що сказати.
Та не смій переривати!
Ось мої слова: гвіздок,
Гречка, гудзик і гудок,
Грудень, гай, годинник, гак,
Груша, гойдалка, гусак.
Ви, люб’язні, неправі,
Підкоряйтеся мені,
Г насправді головна,
А ні Б, ні В, ні А!»
«Я — потрібніша у світі,
Головна у алфавіті!
Буква Г є де-не-де,
Всюди — я, — сказало Д. —
Діамант, дорога, досвід,
Дощ, директор, дошка, дослід,
Дрова, дятел, думка, дім,
Дзига, дзеркало і дим...»
Раптом вигукнуло Е:
«Що, мене нема ніде?
Починать слова я рада:
Ера, етика, естрада,
Естафета, екскаватор,
Екіпаж, екран, екватор.»
Буква Є сором’язливо:
«Хто ж не бачив того дива?
Взагалі, — додало Є,—
Все існує, як я є.
Стану в речення й готово
З мене однієї — слово.
Головна у тому суть.
Й головніша — я, мабуть.»
Затримтіла буква Ж:
«Що ти кажеш? Та невже?
Головніша, мабуть, я!
Починаю я «життя».
Розпочну в селі «Жнива» —
Ось і тут я головна!
І слова ці головні —
Люди жвавіі та живі.
Ще мої слова — жовток,
Жолудь, жито, жеребок.»
«Маю гарні й я слова, —
З зненацька промовля. —
Зірка, зміст, застава, збір,
Задоволення та звір,
Зв’язка, згадка і зеніт,
Знак, здоров’я, зерно, звіт.
Тому в абетці на чолі
Ви дозвольте стать мені!»
Приєдналася до гри
Й грубувата буква И:
«Жодного не маю слова,
Бо така вже наша мова.
Усередені я слів,
Голосний я маю спів.
Я об’єдную слова,
Значить я і голова!
На слова дивіться: мИло,
КрИголам, зИма, вітрИло.
Щоб ви всі без И змогли?
Головна я — буква И!»
«Так, — сказала буква І,—
Дайте ж слова і мені!
Головна — це я, вважаю,
Слів багато починаю.
Має кожна річ «ім’я»,
Тобто назву. Значить я —
В алфавіті головна!
Ось такі мої слова:
І — ідея, інженер,
Іній, ікло, інтер’єр,
Інвентар, імла, індієць,
Інструмент і італієць,
Іграшка, інтелігент.
Головний я претендент
На найвищую посаду.
Дам абетці швидко раду.»
Мовчки буква Ї стояла,
Та не втрималась, сказала:
«Можна з С до «столу» «сісти»,
Але як без мене «їсти»?
Всім живим істотам свіжу
Їсть щодня потрібно «їжу».
А без мене, й діти знають,
Всі істоти повмирають.
Всім потрібна я одна
І тому я — головна!»
Й зітхнуло: «Ну, то що ж?
Маю тільки «йод» і «йорж».
А не будеш мене мати,
Спробуй когось описати!
Я з прикметником дружу,
І в закінченнях служу.
Вам я дам свою пораду:
Обійму я цю посаду!»
К неначебто дрімало,
Й несподіванно сказало:
К — готовий «керівник»
«Керувати»,звісно,звик.
І щоб не було розладу,
Обійму я цю посаду.
Я — абетці голова.
Ось які мої слова:
Капітан, кабіна, ключка,
Кукурудза і колючка,
Курка, кузня та котлета,
Космос, колесо, карета.»
Л весь час щось бормотіло
І нарешті закипіло:
«Повторю вам знов і знов,
Головне в житті — «любов»!
Без «любові» — не життя,
Тож найголовніша — я!
Я ще слів багато маю,
Їх собою починаю:
Липень, лебідь, ліс, людина,
Ласка, ластівка, лавина,
Літо, лідер, ліжко, ляк,
Льотчик, ласощі, літак.»
Розгорнувши свої плечі,
М промовило:«До речі,
Дайте ж і мені сказати!
Всім рідніше — слово «мати».
Я його розпочинаю
І тому я право маю
Називатись головною.
Станьте всі в рядок за мною,
Я — абетці голова!
Слухайте мої слова:
Маршал, мавпа, міст, маяк,
Місяць, мрія, мур, моряк.»
Н затопало ногою:
«Хочу бути головою!
Слів за тебе більше маю,
Зараз швидко пригадаю:
Назва, нафта, насолода,
Ніч, наука, нагорода.
Всі погодяться зі мною,
Маю бути головою!»
«А на виглід я гарніша,
Досконаліша, кругліша.
Ви на мене подивіться,
Я абеткова цариця!—
Промовляла буква О,—
Царювать мені дано!
Слів своїх ще більше маю,
Їх сама розпочинаю:
Осінь, облік, оборона,
Оболонка, охорона...»
Піднялося з канапе
У піжамі буква П.
«Ти — з баштану господиня,
Бо ти товста, мовби диня.
Заширокий маєш стан.
Я — на всю абетку «Пан»! —
П ледь встримало свій гнів. —
Я ще більше маю слів:
Першість, потяг, перехід,
Пил, печера, пішохід,
Плащ, пшоно, п’ятірка, план.
І тому я, звісно, пан!»
«П, будь ласка, зачекай,
Замовчи, часу не гай.
А абетці голову
Я тобі й сама назву.
Хоч від Ф я — половина,
Та, дивіться, Р — «Родина»!
Алфавіт — моя сім’я,
Й головною буду я.
Ось мої слова — розвага,
Рамка, рада, рівновага,
Рятівник, рубанок, рота,
Розшук, рух, ручай, робота.»
С спочатку засичало,
Потім голосно сказало:
«Головне — це «сонце » в «світі».
Знають то й маленькі діти.
А без мене дивне «онце»
Зранку зазирне в віконце.
«Сонце» букві С рідня.
Головніша, звісно, — я!
Я багато маю слів:
Сніг, спідниця, стіл та спів,
Столяр, сторож, сіно, скеля,
Стяг, сторінка, сало, стеля.»
«С, вже годі, не сичи.
Вже набридло. Замовчи.
Здивувало! «Сіно... Сало...»
Т ображене казало, —
Т завжди була твердою.
Ось я й буду головою.
Т — титан, танок, тлумач.
Т — тополя, танк, тягач.
Т — трембіта, течія...
Головою буду я!»
У напротяг завива:
«Я абетці — голова!
Швидко все «упорядкую»,
«Ув’яжу», «укомплектую».
Маю я слова для вас:
Ураган, урок, указ.»
«Сперечанням всім кінець.
Ф — найкрашій «фахівець»! —
Ф до буков промовляла
Й головой себе назвала. —
Я — філософ, фінансист,
Фехтувальник, фігурист.
Фізику чудово знаю,
Філологію вивчаю,
Ще я — фахівець з фольклору,
Знаю фауну і флору.»
Х у відповідь сказало:
«Ф, хвалько, ти знаєш мало.
Буде нам біда з тобою.
Я в нас буду головою!
А мої слова це: хист,
Хімія, хоробрість, хвіст,
Хутро, хусточка, худоба,
Хризантема, хор, хвороба,
Й найцінніше слово в світі —
Хліб! Запам’ятайте, діти.
Прошу всіх на те зважати
Й головой мене назвати!»
Ц поважно так сказало:
«Маєш слів і ти замало.
А мої слова — цитрина,
Цвіт, цеберка, цибулина,
Цукор, цуцик, цілина,
Цегла, цирк, ціпок, ціна.
Ц є центром! Тож навколо
Станьте всі вруг мене в коло!»
Так, як Ц до Х казало,
Ч до Ц сказало: «Ма-а-ало
Маєш, літеро, ти слів!»
Ледве стримуючи гнів,
Ч скоріш свої слова
До громади промовля:
«Чемпіон, човняр, читання,
Чиж, чудовисько, чекання.
Бачите, яка я чинна!
Й головою буть повина!»
Буква Ш зашурхотіла
І сказала, що хотіла:
«Шлунок, шлюб, шкуринка, штиль,
Шабля, шлях, шкарлупа, шпиль,
Шашки, швачка, шахта, шар,
Шапка, ширма, штаб, школяр.
Тож, шикуйтеся за мною.
Я тут буду головною!»
Хвостиком Щ замахало
Й до громади так сказало:
«Щодо голови... Щороку
Я топчуся чомусь збоку.
Чом я вам не голова?
Також маю я слова:
Щастя, щебет, щур, щабель,
Щітка, щирість і щавель,
Щедрість, щелепа, щетина,
Щипці, щеплення, щербина.»
«Не остання й я стою, —
Заявила буква Ю, —
Алфавіт не замикаю,
Слів своїх багато маю.
Їх назву я просто так:
Ювілей, юнкор, юнак.
Робить «ювелір» каблучки,
І сережки, і обручки.
Якби Ю «юрист» не мав,
Той в суді б не працював.
Не сперечайтеся зі мною.
Все! Крапка! Буду головою!»
«Передостанньою стою.
Та гірша я хіба за Ю? —
Я уголос міркувало. —
Маю слів і я немало.
І чому всі так зі мною?
Хочу бути головою
І попереду стояти,
Й алфавітом керувати! —
Буква Я то промовляла,
Та свої слова назвала. —
Якість, яблуко, янтар,
Ягода, яєчня, яр.»
Голос знак м’який подав
До присутніх так казав:
«Слова жодного не маю
Й взагалі не розмовляю.
Я іду туди, де звуть,
Постою і знову в путь.
Ось я став у слові «жнець»,
Після Ц, на сам кінець.
У словах стою я: роль,
Руль, кульбаба і король,
Вересень, колодязь, сіль,
Тьма, пальто, ведмідь і біль.
Я пом’якшую слова.
Ось тому я й голова!»
Чи м’який знак хтось почув?
Ні! Він безголосий був.
Окрім нього всі шуміли,
Керувати всі хотіли.
Сон такий наснивсь Катрусі.
Розказала сон матусі.
«Так, було це уві сні.
Мамо, розкажи мені,
Котра ж буква головна:
Б чи Н, чи може А?»
«Люба доню, щоб читати,
Треба літери всі знати.
Всі, насправді, головні.
То є так, повір мені.
А як хочеш, перевір,
Спробуй прочитати твір.»
Катерина твір читала,
Букви у слова складала.
Переконана вона:
«Кожна буква — головна!»