Крижанівко! Я так тебе люблю!
Мале село, нікому не знайоме...
Автобусом рушаючи із дому,
Сумую – і від того часом сплю...
Чекаю повороту на Одесу,
Де перший світлофор спасе від стресу
І замигтить, ну чисто як салют...
Крижанівко! Я так тебе люблю!
Народ-співець, Крижанівку прослав!
Письменник, присвяти їй кращий опус!
Хоча б за те, що рейсовий автобус
Крізь неї шлях нелегкий свій проклав.
Зупинка! Заповітний поворот.
“Крижанівка!” - водій кричить з кабіни.
Навколо мене – спини, спини, спини,
Там далі що – Пересип та Поскот...
Ні, спершу вже Поскот, а там – Пересип,
Та що Поскот? І що сама Одеса?
Це ти, це ти! І вільний наш народ
На штурм дверей: “Крижанівка? Вперо-о-о-од!”
І доки вдосталь сил, і волі, й віри,
Крижанівко! Люблю тебе без міри.
Від тебе я в солодкому екстазі,
Бо легше дихати. Бо майже всі тут злазять.