життя іде... усе чудово... іду й дивлюсь в очі людям...
танцюю понеділок-середа латинос
не сниться мені ще, мабуть, нічого...
а надихають вулички і діти, що бігають безупинно, вдивляючись тільки в те, що поруч
не хочеться писати та читати...
лиш розмовляти поночі з жінкою близькою...
таких нема - тож залишається - мовчати...
шукати легку "еротичну дружбу..." аби не травмувати серце... яке і так болить - мабуть негоду чує...
кричати разом з натовпом коротке слово і вибігати з себе та не повертатись
ман'ячу, обнімаю і цілуюсь
досхочу і достоту піднімаюсь
на поверх п"ятий чи дев"ятий
іду крізь Київ в ніч
в холодному таксі
Така бридота - "заливная рыба"...
і часом - лиш замінник хліба
для похудіння на сніданок їм....
усе простив, усе забув, усе відкинув
занурився у тишу неспокійну
не знаю, чи вона була чи були
лиш маренням оті чотири роки,
що передували самоті й зажурі...
які вже майже залишили
свої сліди в моїй душі назажди
та нових жовнірів пішли шукати
для армії покинутих людей
с у м н о - б о н е м а є с л і в
одні лиш знаки і забуті жести
що театральщину цю зможуть
перекласти на мову людську...
...
ОТО ТАКЕ