Ген відбуяв серпневий дивоцвіт –
Лоскоче душу відчуття журби нове.
Мені лишився завіконний світ,
Жовтогаряче листя горобинове.
Підмерзлий хліб землі, сліди, стежки
У шатах листопада балаганного.
Мені лишився порух вуст гіркий
І монотонність слова невблаганного.
І аромат зотлілості в траві,
І твій парфум терпкий раптово вирине.
Мені лишилась я. Колише світ
Жовтогаряче диво. Осінь. Вітряно.