Мої предки - прості й кострубаті,
Хоч і мали високу освіту,
Пили чарку й рубали шаблями,
Не боялись ні чорта, ні пекла.
Та дивлюся - нема України -
На шматки розідрали заброди,
Що запродали катові душу,
Бо не бачать очима пустими
Бога в небі, тим паче - в людині.
А часи кріпосництва й сьогодні
Не минулися - тато і мама,
Гнуться в полі до ночі й понині,
Хоч і мають пристойну освіту,
Бо юрба чомусь зветься народом,
І чим далі - тим більш полюбляє
Мати пів-ідіота на троні.
Наді мною вінком з діамантів
Палестинськеє небо зоріє...
Я живу. Не втрачаю надії.
Бо у серці живе Україна.
9 листопада 1999.