Знову не написано нічого,
Знову надаремно день пробіг;
Пролетіло, нитка мов шовкова,
Павутиння біле, наче сніг,
Зачепилось матері за скроню,
І лишило там сріблястий слід;
А я гляну в оченята доні -
І в душі розтане перший лід.
Павутинням срібним вишиває
Доля по життєвім полотні,
В світлі сніг повільно пропливає.
Чи зима страшна? Звичайно, ні.
В цю погідну ніч веселий місяць
Допоможе пригадати дні,
Коли завжди мало було місця
В цілім світі - юному мені,
І в такі зимові ясні ночі
Снилось, марилось, чи мріялось, було
Лячно й щасно заглядати в очі
Дівчини коханої. Житло
Нам було як вдома, так під небом
Степовим, гірським, річкОвим, лісовим...
Може, жити саме так і треба,
Позмагавшись з мудрістю сови?
26.04.1996