Раптовий вітер, - і раптова злива:
Ось так кохання наше шаленіло;
Та вітер вщух, трава зазеленіла, -
Минуло все? Чи ти тепер щаслива?
Тепер тобі вже буде спокійніше:
Вже можна і життя облаштувати...
Але в мені кохання ще живе, ще дише,
І хвора совість не дає ночами спати.
Перед тобою я, кохана, завинив.
Але пробач! При тім не знав, що діяв:
Якщо твою любов навіки вбив,
То долю тим свою по вітру звіяв.
Чи варто жар пригаслий ворушить?
Ти можеш знов сміятись і любити,
Але, як знаєш, то тепер скажи:
Як далі буду я на світі жити?
21.07.1997.