Мене кличуть лелеки
За імлою в журбі…
Як наш травень далекий
Нагадати тобі?
Я втечу із в”язниці
В далечінь білих гір
Обіймать зоряниці,
Надриваючи зір.
Буде ранок іскристий
В холоднечі вітрів,
Й кольорове намисто
Найбарвистіших слів,
Тільки як же віддати
Ясні фарби тобі?
Ти не схочеш забрати
Візерунки журби…
Лиш плекаю надію –
Знову знайдешся ти,
Кволу птаху зігрію:
Якщо хочеш – лети!
1989 рік.