Закрию очi та лiтаю, мовби птах

Седой Г.К.
Закрию очі та літаю, мовби птах…
Уява пензликом малює краєвиди
Тих місць, де я не був, а тільки часто мріяв,
Чи бачив начебто у кольорових снах.

Де плинуть виміри тих згаданих світів?
Де поховалися мої брати і сестри?
Чи довго ще тягар життя земного нести?
Чи не забудеться кохання поготів?

Дивлюся з тугою в далекий небосхил.
Затамувавши подих, прислухаюсь Долі.
Мені у відповідь яскраво сяють зорі
Та за плечима чую шурхіт власних крил.

Шлях знає щем у серці поза відчуттям.
Далекий клекіт шукачів зове додому.
Та виліт в вирій відкладається свідомо,
Щоб повнить щастя майбуття земним життям.

Я рад причетності творінню світлих сил,
Та ще не визріло для жнив колосся поля.
І я тихесенько шепчу, благаю Долю -
Тих літ, що трішечки іще недолюбив.
(1986)

***
Глаза закрою и парю на крыльях вдаль...
Воображенье кистью создаёт пейзажи
Тех мест, где я не был, а только грезил, даже
Возможно в снах цветных когда-то увидал.

Где измерений тех колеблется фантом?
В каких мирах укрылись сёстры мои, братья?
И долго ль жизни груз на плечи буду брать я?
И не забудется ль моя любовь потом?

На небосвод бросаю свой печальный взгляд.
Судьбы прислушиваюсь, затаив дыханье.
В ответ подмигивает ярких звёзд сиянье,
И за плечами слышу – крылья шелестят.

Вне ощущений компас сердца знает путь.
Зовущий к дому клёкот стаи осторожен.
Но вылет в Ирий-сад сознательно отложен,
Чтоб счастье в жизнь земную радостно вдохнуть.

Я рад причастности к творенью светлых сил.
Но нива только зреет, на ветру бушуя.
И я тихонечко шепчу, Судьбу прошу я –
Тех лет, что чуточку ещё не долюбил...
(30.07.2010)
____
*«Ирий» - Ирий-сад (Вырий-сад) Светлое небесное царство, находящееся по ту сторону облаков, там вечное лето, и это солнцева страна. Там растёт мировое дерево. У вершины этого дерева обитали птицы (души умешших по верованиям древних славян воплощались в птиц). Управляет Ирием Сварог – Бог-Отец (Бог-Творец).